26.09.2018

Вступне слово

Ця книжка про справедливість. Якщо точніше, то про по-літичну справедливість. А якщо ще точніше, то про справед-ливість у громадських справах, адже саме слово і поняття «по-літика» — воно чужомовного походження, тому й викликає безладні образи у підсвідомості нашої людини. У теперішній час і слово, і саме поняття справедливості та-кож звучить як голос із того світу, а тут ще й справедливість у громадських справах... Можу погодитися, що звучить це досить дивно, але все ж таки, якщо є слово, то відповідно десь існує й саме його джере-ло. То ж давайте разом вирушимо на його пошуки! Знайдемо й розчистимо це замулене джерельце, щоби вдосталь напитися його кришталево чистої свіжості! Тільки хай у цю подорож відправляються лише ті, хто справді прагне віднайти саме цю справедливість у громадських справах.

Люди, які вважають, що вже все пізнали, що мають своє стійке уявлення про таку справедливість, — відкладіть цю писанину, вона для інших людей... Чесно кажучи, спочатку я думав, що писати про такі речі — це зайва трата часу і зусиль. Оскільки цільова аудиторія наших співрозмовників — це звичайні люди, що, як і я, живуть і пе-реживають усі свої побутові проблеми, зайняті сімейними й чисто матеріальними питаннями. А тут — на тобі: самому собі і людям несподівано пропонується відірватися від буденності й поринути в якісь вищі матерії і якісь вищі світи пошуку спра-ведливості у політиці. Справді, виглядає дещо абсурдно, але мою думку з цього приводу змінив сам великоповажний пан Микола.

Шкода, що пана Миколу мало хто знає. Але повірте, будь ласка, — це надзвичайна людина. Без нього життя кожного з нас було б зовсім іншим. Пан Микола на той час, коли я з ним познайомився, працював воїном 81-ї десантно-штурмової бри-гади. Він той самий ««кіборг». При першій нашій зустрічі по-чав розповідати про себе й присутніх побратимів і сказав дуже знакову фразу: «Спочатку ми довго жили ось там, за тим полем, у Донецькому аеропорту, а після того, як він розвалився, то тепер вже півроку живемо тут, у Водяному». Уявляєте різницю світосприйняття?! Для нас, цивільних людей, наші воїни на вій-ні воюють, а пан Микола каже, що вони там живуть! Тому наші вороги просто приречені на поразку. Але зараз ми про інше говоримо... У ту теплу червневу ніч мені довелося пообіцяти цьому пану Миколі, що напишу про Народний Гетьманат. Стояли дуже спекотні дні і ночі 2015 року. Спекотно було як у повітрі, так і на фронті війни з Московією. Разом із друзями ми приїхали з волонтерською метою на передову.

Тоді передова лінія протистояння з Московією була гідна уваги навіть з есте-тичної точки зору. Особливо це надзвичайне явище проявляло себе в нічний час. Велетенське, безмежне степове небо Донбасу ревіло, свис-тіло, безперервно гуділо, світилося, як органний інструмент у зоряному храмі. Тектонічні суперечності світоглядів зіштов-хнулися з жахливою силою і породили цю унікальну музику бою для народження чогось іншого. Чогось того, про що кожен учасник цього оркестру задумав у потаємних закапелках своєї душі. Пан Микола дав притулок волонтерам у пошкодженому ві-йною дачному будиночку. Пізнього вечора всі зібралися довко-ла столу на його терасі з видом на якийсь ставок і чужий садок. Відос у «кіборгів», які зібралися потеревенити з нами, був іще той! У сімейних труселях, у капцях типу «ні кроку назад», різноманітних майках із котиками і такому іншому.

Досить чудернацьким було це чоловіче зібрання. Але так виглядали тільки ті, хто звільнився від бойового чергування. Хлопці, які «виходили на нуль», тобто на передову бойову позицію, відразу перетворювалися на грізних карателів ворога. Ніч була у розпалі. Замість хрущів, що «над вишнями гу-дуть», десь поруч гатила мінометна батарея 120-го калібру, зву-чали й інші «інструменти». Аж раптом усе стихло, аж у вухах задзвеніло тишею... У ставку плюхнулася рибина, загомоніло листя груші, цвіркунами одізвалася трава. І тут, вриваючись у цю мирну тишу, пан Микола виносить до столу величезну пательню макаронів по-флотськи, що аж шкварчала! На стіл ефектно лягли нарізки сала, сиру, ковбаси. Підтягнулися запашна квашена капуста з солоними огірками, а на завершення натюрморту з-під столу ефектно вигулькнула заборонена Мінськими угодами пластикова пляшка з домаш-нім самогоном. Усім стало радісно, весело й по-сімейному затишно. Ех, друзі, сидячи вдома на канапі, такий кайф ви навряд чи впій-маєте. Це ніби машина часу крізь століття перенесла всіх до наших козаків, на Січ.

Уявляєте — довкола всі свої. Чубаті хлопці регочуть із безкінечних жартів, а поруч — ціла купа зброї, а неподалік — вороги! Десь поблизу, чутно, шугає смерть і в ці миті надає життю особливого аромату. Додає йому пряності, змушуючи бути вдячним за кожну мить буття. То що може бути краще?! Тільки якщо додати до гарної ком-панії гарну бесіду і цигарки... Поговорили ми з «кіборгами» вже і про різне, навіть про те, як космічні кораблі космос розтинають, і тут пан Микола й питає нас із друзями: а що вас там у Дніпрі об’єднує? Бо ви всі такі різні і за віком, і по життю, а говорите якось схоже. І тут наш зв’язковий Арислав Пастернак чи Сергій Василюк (так, той самий, що з гурту «Тінь Сонця»), візьми та й скажи так необачливо, що ми всі віримо в Народний Гетьманат! І тут я зрозумів, що розмова затягнеться... Так воно й вийш-ло. Пан Микола й інші хлопці пожвавішали і давай допитува-тися, що ж воно таке, той ваш Гетьманат? Я ще спробував було перевести розмову на іншу тему, — мовляв, це така собі наша мрія, і для вас, хлопці, вона буде малоцікавою. Та де там! Пан Микола знову дістав із-під столу заборонену Мінськими уго-дами пляшку, присмалив нову цигарку, дмухнув у зоряне небо хмаринку ароматного диму й мовив: «Розказуйте, ніч довга...»

От так довелось викласти хлопцям усе, що ми вимріяли про справедливий устрій України. Після почутого наші «козаки-кі-борги» аж закипіли. Так! Саме так і має бути в Україні! Пішли нові тости за Народний Гетьманат, а на завершення хтось став пропонувати негайно заводити техніку й атакувати ворогів, що зі своїм «рускім міром» заважають побратимам Гетьманат будувати. Зрештою, всі якось заспокоїлись, але пан Микола таки взяв із мене обіцянку написати для людей про Народний Гетьманат. Ось тепер її й виконую. Бо спробуйте образити «кі-борга» обманом! Хто ж захоче собі карму псувати, скривдивши брехнею святу людину? Він і його хлопці переконали нас, що ця мрія як ідея може бути зрозумілою чесним людям, а все в світі залежить саме від них... Після цієї пригоди я довгий час збирався з думками, аж на-решті все наче якось більш-менш склалось. От тепер і читайте, пане Миколо, разом з тими, кому цікаво, про що ж ми говорили тієї тривожної ночі поблизу Донецька. Оскільки ви тримаєте в руках дуже особливу книгу, то й прочитати її можна лише за особливою методикою. Читай-те дуже повільно! Кожне речення — це окремий образ, тільки створивши його, рухайтесь далі. Читайте один або два розділи на день. Наступного дня швиденько знову перечитайте вже прочитане і знову просувайтеся вперед на один або два розділи. Оскільки розповідь, що розгортатиметься далі, потребувати-ме значної зосередженості уваги, то давайте спішити помалу...

/