14.08.2017

Гетьманат – згадати майбутнє!

Народний гетьманат – це майбутній державний устрій України, в якому, владою в країні є народ, який здійснює свої владні повноваження через Гетьмана, та інші органи державної влади. Мета гетьманців, як носіїв ідеї Руху за народний Гетьманат, є встановлення в Україні гарантованого народовладдя української нації.

Тобто, ми прагнемо встановлення такого державного устрою, де народ України мав би справжні інструменти захищаючі свої інтереси від недбальства, будь яких посадових осіб. Крім цього, Народний Гетьманат, буде вільним від жахливих протиріч, котрі роздирають сучасні застарілі демократичні, президентські та парламентські республіки.Склалось так, що українські еліти фактично усунулись від виконання своїх справжніх обов’язків – бути провідниками нації. Всі партії одностайно ігнорують потребу створення проекту державного устрою України. Політики лише переписують один в одного програми, які за своїм змістом, є набором популістських гасел. В сутності, вони тільки заявляють суспільству, про наявність у них власних команд, набраних нібито з числа “хороших людей”, в той час, мовляв, у їхніх опонентів, зібрались самі шахраї. Але водночас, постає питання: «Чому ж тоді їх партійні програми, абсолютно ідентичні?!».

 

На словах усі українські партії поділяються на 2 головні групи. Перша, буцім-то, проєвропейська, а от друга – проросійська. Тобто, вони демонструють, діаметрально протилежні світогляди. Але насправді, ці опоненти, абсолютно ідентичні у своїх програмних засадах. У наших громадян вже давно визрів запит на власну українську модель держави. Українська нація, протягом тисячоліть напрацювала власний досвід державотворення, ефективність якого доведена досвідом багатьох поколінь. Рух за народний Гетьманат, вивчав цей досвід і напрацював своє бачення ефективного державного устрою України. Наша мета, щоб він був ефективнішим, за будь-які інші моделі. Головною вадою, притаманною сучасним моделям управління країнами, є розподіл гілок влади. Чомусь вважається аксіомою, роздільність влади, на 3 гілки – законодавчу, виконавчу та судову. Однак, це протирічить самій природі влади як такій. Розділена влада породжує антагонізми державного управління. Для здійснення та проявлення своєї волі, народ створює владу, як інструмент примусу. Влада повинна контролювати Народ, який в свою чергу має контролювати її саму. Це був, і є природній механізм балансів і противаг. Таким чином виконується закон, єдності та боротьби протилежностей. Ідея розгалуження Влади зруйнувала цей ідеальний стан речей. Прибравши природного опонента його замінили ілюзією самоконтролю. Влада стала самостійно здійснювати контроль над собою, що й стало першопричиною тотальної корупції. Тому Рух за народний Гетьманат вважає ідею розподілу влади шкідливою і такою, якої треба позбутися при державному будівництві. Цей розподіл породжує суттєві протиріччя в державному управлінні та гальмує прийняття потрібних рішень.

 

Те, що законодавча влада, уособлена у нас Верховною Радою, приймає закони, а їх виконання доручає Президенту та Кабінету Міністрів, дає можливість одній гілці влади зняти з себе відповідальність за результати та звинуватити в своїх помилках іншу гілку. Група політиків, прийшовши до влади, одержує доступ до державних коштів країни, самі ж собі призначають контролюючі органи, а саме – Генпрокурора, голову МВС, суддів, членів Конституційного суду та Рахункову палату. Це ідеальна машина, для розкладання грошей платників податків. Державне управління України, ґрунтується на конкуренції штучно розгалужених гілок влади, які постійно ворогують між собою. Всю протиприродність і непотрібність цієї системи яскраво демонструє той факт, що Президент, тільки-но зайнявши пост, прагне утворити свою фракцію в парламенті. Через контрольованих депутатів своєї фракції він змушує її затвердити підконтрольних йому людей в Кабінеті Міністрів і тільки тоді розпочинає управляти країною. Тобто, влада все одно зосереджується в руках однієї людини і на ділі, життя людей залежить напряму від Президента. Але при цьому відповідальності, за стан речей в державі, по факту, він не несе, бо завжди може звинуватити у своїх помилках, чи навіть злочинах, парламент або уряд. Український народ залишається сам на сам зі своїми проблемами. Тому ми, гетьманці, заявляємо, що майбутній Гетьман повинен об’єднувати в собі законодавчу та виконавчу владу. Гетьман наділяється правом одноосібно приймати укази та закони, але поряд з цим, має нести справжню та гарантовану Конституцією відповідальність, перед народом України. Адже, якщо влада повністю безконтрольна та не відповідає за результати своєї діяльності, вона перетворюється в владу крадіїв і постійно викликає обурення народу. Щоб не втратити свого впливу, президент прагне заморозити ситуацію в країні, в тому стані в якому вона перебуває.

 

Тільки об’єднавши законодавчу та виконавчу владу навколо однієї державної особи, українці зможуть отримати у своє розпорядження ефективний інструмент для контролю над державним апаратом. В Народному Гетьманаті Верховна Рада буде складатися з вже діючих голів обласних рад та міських голів обласних центрів. Тобто з людей, котрі вже перевірені громадами, та мають відповідний фаховий досвід. Така Верховна Рада, має лише дорадчу та контролюючу функції, збирається на сесії чотири рази на рік під головуванням Київського міського голови. Таким чином в парламент позбудеться випадкових людей. Верховна Рада напрацьовує законодавчі пропозиції до Гетьмана, котрий зобов’язаний приймати участь у її роботі. Будь-яка спільнота прагне отримати лідера, який буде ефективним в своїх діях, тож він повинен бути мотивованим та нести повну відповідальність за своє керівництво державою. Українці свого часу зуміли створити такий державний устрій, при якому всі ці вимоги та очікування були реалізовані як найкраще та як найповніше. Козацька модель устрою, яка була спадкоємицею княжої Русі, полягала в тому, що Гетьмана або кошового Отамана обирали, наділяючи його всією повнотою влади. Він ставав “батьком”, зосереджував в своїх руках законодавчу та виконавчу владу, часто разом з судовою. Вся діяльність Гетьмана відбувалася під пильним наглядом козаків і періодично вони збирались на майдані для вирішення його подальшої долі.

 

Сьогодні українці постійно чують брехливі виступи “народних обранців”, які заявляють, що вони мовляв “беруть на себе всю відповідальність”! Насправді ж зрозуміло, що їх слова позбавлені будь якого сенсу, чи ризику покарання за обман людей. Натомість на Січі для Гетьмана або кошового Отамана, мірою покарання могла стати навіть страта, а все його майно переходило громаді, а потім громада обирала нового “батька”. Взяти на себе відповідальність за таких умов міг наважитись тільки справжній відчайдух, тому зазвичай, громаді самій доводилося вишукувати собі нового “Батька”. При відмові зайняти Гетьманську посаду, “кандидат” міг бути покараним виборцями. Кожен розумів, що влада, це в першу чергу відповідальність за результати роботи, а вже потім якісь привілеї. Новообраний Гетьман отримуючи булаву та всю повноту влади, знав, що наступить свято Покрова, і хлопці зберуться на майдані та будуть судити його діяння. Козацька громада вимагала ефективності, при цьому справедливо оцінювала вчинки. На прикладі Івана Сірка, якого обирали Кошовим отаманом 12 разів, бачимо, той хто плідно працював отримував вдячність та підтримку козаків. Метод, коли народ обирає, а обранець отримує посаду і несе відповідальність, був притаманний не тільки військовому устрою козаків, а й широко розповсюджений в місцевому самоврядуванні в селах. Раніше це був війт, а наразі староста.

 

Війт мав повноту влади міг судити людей, давав вказівки стосовно посівів врожаю, слідкував за порядком на земельних ділянках, вулицях, торговищах і при цьому, його майно було під заставою в громади. Раз на рік збиралися мешканці села вирішувати, чи плідно працював їхній війт, його могли прибрати з посади, побити, вигнати з села, або так, як вирішить громада, то й нагородити. Один з недоліків сучасної демократії, полягає у відсутності законного механізму відповідальності влади перед народом. Вірніше, він відсутній повністю! В Україні демократія, призводить до того, що стара влада відпрацьовує, заробивши статки і йде, лишаючи народ сам на сам зі своїми проблемами. В Народному Гетьманаті, все буде інакше. Гетьман на час, свого служіння народу, разом з наближеними до нього особами, які Поручалися в його компетентності, все своє майно, передає у заставу фонду державного майна України. Після завершення строку перебування на посаді Гетьмана, проводиться всенародний плебісцит (референдум) громадян, з двох питань, “виконав”, чи “не виконав” Гетьман, свої зобов’язання, перед народом України. У випадку, позитивної відповіді, Гетьман одержує право знову приймати участь у виборах, якщо ні, то Генеральний Прокурор України порушує та передає до Верховного суду справу, для визначення міри покарання, та конфіскації майна, разом з майном поручителів для відшкодування збитків громадянам. Таким чином, ми одержуємо ефективний засіб мотивації Народного Гетьмана до плідної праці. Головною метою Руху за народний Гетьманат, є створення таких умов, при яких українці зможуть задовольнити чотири основні природні потреби людина. А саме, це потреба в добробуті, духовному розвитку, створенні міцної багатодітної родини, безпеці. Головним знаряддям, в досягненні цієї мети, ми вважаємо, в потужній українській державі.

 

Ця стаття є першою в циклі статей “Про ідейний зміст, Руху за народний Гетьманат”. В наступній статті ми пояснимо, чому Україні потрібно звільнитись від партійного устрою, та як назавжди позбутися податків, як зробити так щоб “бюджетними” одержували зарплату залежну від результативності їх роботи , та інші принципові речі. Україні, український лад!

Сохранить

/